Всім нам хочеться мати гармонійні, довірчі справи разом і зі своїми дітками спочатку. Але чому ж час від часу ми не можемо порозумітися з так званими капризами малюка, які здаються нам верхом безглуздості, дурості та пустощів? Коли терпіння закінчується, ми кричимо: "Ну в кого ж тв такої вродив?", Маючи на увазі не надзвичайно відмінні властивості другого батька або починаємо себе звинувачувати в тому, що некоректно виховали не прищепили відповідних властивостей.

Всім нам хочеться мати гармонійні, довірчі справи разом і зі своїми дітками спочатку. Але чому ж час від часу ми не можемо порозумітися з так званими капризами малюка, які здаються нам верхом безглуздості, дурості та пустощів? Коли терпіння закінчується, ми кричимо: "Ну в кого ж тв такої вродив?", Маючи на увазі не надзвичайно відмінні властивості другого батька або починаємо себе звинувачувати в тому, що некоректно виховали не прищепили відповідних властивостей.

Так у чому все-таки причина? Що більше впливає на вдачу наших чад - спадковість яке наше виховання (тобто довкілля)?

Скажу відразу, що є три гіпотези, що мають під собою досить доказів і прихильників. Перший стверджує, що всьому виною спадковість, і нічого рипатися - що вродило, то й виросте. Всі знають те, що 2-а, навпаки, говорить про те, що будь-які властивості піддаються зміні і з будь-якого малюка можна виростити кого завгодно, лише необхідно знати як. Ну, і 3-я, як водиться - поєднує в собі перші дві, стверджуючи, що і спадковість і причини середовища можуть мати вирішальне значення при формуванні людської особистості.

Як ви вже здогадалися, я найбільше люблю конкретно третя гіпотеза. Так як нереально відмітати і вроджені властивості і вплив соціуму.

Але тут є надзвичайно захоплюючий момент - якщо на генетичну схильність ми впливати не можемо, то на навколишнє середовище малюка можемо впливати конкретно. Всім відомо про те, що при цьому, знаючи спадкову схильність, мо можемо не допустити формування певних властивостей, і навпаки, впливати на формування властивостей хочемо!

Наприклад, якщо ми споглядаємо схильність малюка до імпульсивної поведінки, гарячковість, істерик - то наша задача полягає в розробці такої атмосфери, в якій ці властивості не будуть мати здібності проявитися. Якщо ми це створимо, то можемо якщо не прибрати дане якість на сто відсотків, то надзвичайно згладити його, звести його до мінімуму прояви чи навчити малюка управлятися з собою в такі моменти.

Точно також йдуть справи з іншими проявами вдачі - сором'язливістю, жахами, залежним поведінкою, неконтрольованими спалахами злості і т.д.

Саме основне в цьому всьому - усвідомлювати, що поведінка малюка викликано конкретно спадкової розташуванням, а не так званим вихованням (я маю на увазі тиск з боку батьків). Так як коли вищевказані капризи стали наслідком нашого невірного батьківського поведінки - то, як кажуть, нема чого на дзеркало нарікати, коли пика крива. Може, це прозвучить агресивно і категорично - зате повністю відповідає дійсності.

Так як діти - фактично постійно відображення домашнього укладу і наявних у ньому проблем. Не для кого не секрет те, що це вже крім спадковості.

Ось такий заплутаний клубок. З якого опеньків ж слід основна думка, що починати виховання власних малюків необхідно з усвідомлення себе і власних проблем. Які якщо є - то позначаться на дітях в обов'язковому порядку. До речі, конкретно малюки в сім'ї є індикаторами сімейних проблем - починаючи працювати з дитиною, психолог зобов'язаний витягувати на світ божий відносини між членами сім'ї, в яких частіше за все і корениться проблема малюка.